Верховний суд все ще висить у повітрі

Остання політична інтрига у суддівських верхах закручується ще більше - майбутнє Верховного суду (ВСУ) продовжує залишатися в густому тумані. І вся ця історія, пов'язана з обрізанням повноважень у вищої судової інстанції країни і необхідністю повернення цих повноважень, вже чітко демонструє, що нинішня влада у своїх діях буде вважатися тільки з серйозною силою. І якщо Захід такою силою є, то українське суспільство, представники якого рідко можуть похвалитися громадянською позицією, навряд чи взагалі береться в розрахунок. Вчора закінчився десятиденний термін підготовки до повторного другого читання законопроекту № 7447, однак цей документ не тільки не розглядалося на черговому засіданні комітету Верховної Ради з правосуддя (яке взагалі не було проведено), а й був вилучений з порядку денного парламенту на поточний тиждень. Ситуація стає зовсім веселою, якщо згадати, що регіонали вже двічі серйозно і недвозначно заявляли про намір прийняти законопроект у найкоротші терміни. Але вони ж двічі не менш різко відступали від своїх намірів.

Останній раз це сталося 19 травня, коли законопроект № 7447 форсовано і в потрібній для влади редакції пройшов через комітет Верховної Ради з правосуддя, але наступного дня його розгляд зайняло лічені хвилини: він був відправлений на повторне друге читання. Раніше схожа історія трапилася і 14 березня, коли регіонали, реагуючи на відмову суддів ВСУ висловити недовіру своєму голові Василю Онопенку, чітко констатували якнайшвидше прийняття законопроекту № 7447. На такому розвитку подій наполягав і безпосередньо президент Віктор Янукович. Але вже на наступний день всі розмови про документ практично припинилися: нова хвиля його обговорення піднялася тільки в другій половині травня.

Нагадаємо, що законопроект № 7447 має велике значення для всієї судової системи, оскільки визначає майбутнє найвищого судового органу країни - ВСУ.Законопроект виписаний у властивій для впливових юристів-регіоналів манері: головне - визначити мету, а кошти підійдуть будь-які. Як наслідок, законодавча ініціатива передбачає не тільки повернення ЗСУ частини з відібраних влітку повноважень, а й проведення своєрідного кастингу серед усіх 49 суддів ВСУ. Двадцятка кращих залишиться працювати в суді, а інших - або в нижчестоящі суди, або у відставку.

Принаймні саме такі основоположні тези документ містив в собі після прийняття в першому читанні. Яким же буде остаточний варіант ключових положень законопроекту, до цих пір залишається загадкою - в цьому відношенні його фактично можна вважати ненаписаним.

«І» неодноразово говорили про причини появи законопроекту № 7447: витіснити команду Василя Онопенка з усіх владних посад, предметно поговорити з ними про зароблені на цих посадах засобах і отримати можливість реалізовувати свою політику в стінах ЗСУ. У рамках судової реформи, здійсненої влітку 2010 р., цей план реалізувати не вдалося. І законопроект № 7447, зареєстрований 9 грудня минулого року, став другою спробою домогтися свого.

Головне питання полягає в наступному: у чому причина настільки дивних маневрів регіоналів? Іншими словами - хто сьогодні реально може змусити піти на поступки і поступитися своїми інтересами українську владу, чиє всесилля на території Україні навряд чи у когось викликає сумніви?

Раніше «і» вже висловлювали припущення, що в усій цій історії вагоме слово, швидше за все, сказали високопоставлені представники Заходу - можливо, одна з нечисленних сил, здатна змусити нашу владу повернути назад важливий для неї процес. У США і Європи було безліч претензій до літньої судовій реформі, яка, м'яко кажучи, відповідала далеко не всім демократичним стандартам і цінностям. Їх позиція зовсім не означає, що вони незадоволені ситуацією, коли регіонали сконцентрували у своїх руках всі важелі влади в країні. Їм, швидше за все, важливо, щоб регіонали обставляли свої дії надійної ширмою демократії. А у випадку з Василем Онопенко демократичним бачився тільки один шлях - зняття його руками суддів ВСУ. Але цей шлях провалився, інші ж методи української влади, як видно з дій і висловлювань представників Заходу, складно назвати демократичними. А з думкою розвинених демократій нинішня влада не може не рахуватися, оскільки у перших є достатньо важелів для лобіювання своєї думки.І, за деякою інформацією, не варто виключати, що Захід почав реально задіяти ці важелі - знаючі люди рекомендують особливу увагу звернути на зміни в інтенсивності потоків грантів, вливають в різні сфери життя українського суспільства.

Нез'ясованим залишається тільки одна проблема: чи мають українські громадяни схожі механізми впливу на свою ж влада і її поведінка? І відповідь на це питання буде прямо пропорційний того, наскільки будуть враховані інтереси українського суспільства при прийнятті політичних, економічних та інших рішень в масштабах всієї нашої держави.