Володимир Феськов: Право – наявне, реалізація – відсутня, або кілька слів про право на приватність в Республіці Білорусь

 

Хоча право на приватність відносно не так давно увійшло до переліку основних прав і свобод людини, елементи цього поняття зустрічалися вже в ранніх джерелах права, що говорить про його давні і фундаментальні ознаки.

В широкому розуміння право на приватність уособлює сферу діяльності особи, яка не відноситься до публічної, і не підлягає суспільному розголосу. Воно охороняється правом на недоторканість особистого життя, яке закріплюється у великій кількості міжнародних правових документів.

Право на приватність переважно включає в себе такі поняття:

-          право на захист персональних даних;

-          право на захист честі і доброго імені;

-          право на таємницю кореспонденції, телефонних та інших повідомлень;

-          право на недоторканість житла;

-          право на анонімність.

В нашому есе ми проаналізуємо дотримання права на приватність в Республіці Білорусь, порівняємо його з міжнародною сталою практикою, та спробуємо сформувати рекомендації щодо покращення якості його реалізації в ареалі досліджуваної нами країні.

 

Зміст есе:

І Нормативно-правові акти Республіки Білорусь, що на національному рівні регулюють право на приватність.

ІІ  Міжнародні-правові стандарти регулювання права на приватність.

ІІІ Проблеми з реалізацією права на приватність в Республіці Білорусь.

ІVРекомендації щодо покращення стану забезпечення права на приватність.

VСписок використаної літератури

 

 

І Нормативно-правові акти Республіки Білорусь, що на національному рівні регулюють право на приватність.

 

Основним документом Республіки Білорусь, в якому гарантуються права і свободи людини є Конституція Республіки Білорусь.

Стаття 2. Людина, її права, свободи і гарантії їх реалізації є вищою цінністю і ціллю суспільства і країни.

Стаття 8. Республіка Білорусія визнає пріоритет загальновизнаних принципів міжнародного права і забезпечує у відповідності до них законодавство.

Стаття 21. Забезпечення прав і свобод громадян Республіки Білорусія є вищою ціллю держави.

Стаття 23. Обмеження прав і свобод особи допускається тільки у випадках, передбачених законом, в інтересах національної безпеки суспільного порядку, захисту моральності, здоров’я населення, прав і свобод інших осіб.

Стаття 25. Держава забезпечує свободу, недоторканість і гідність особистості. Обмеження або позбавлення особистої свободи можливе у випадках і порядку, встановленому законом.

В головному документі країни ми зустрічаємо Статтю, яка гарантує безпосередню повагу до приватного життя людини, недоторканість її особистого життя:

Стаття 28. Кожен має право на захист від незаконного втручання в його особисте життя, в тому числі від посягання на таємницю його кореспонденції, телефонних та інших повідомлень, на його честь і гідність.

Окрім цього, захист інтересів користувачів послуг зв’язку, в тому числі таємницю кореспонденції, телефонних та інших повідомлень гарантує Закон Республіки Білорусія «Про зв’язок». Так, Стаття 11 встановлює, що таємниця кореспонденції, телефонних та інших повідомлень охороняється законом. Працівники підприємств зв’язку повинні зберігати таємницю переписки осіб, які користуються послугами зв’язку, не порушувати таємницю телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, якщо інше не передбачено законом. В цілому, Закон встановлює права та обов’язки державних органів, суб’єктів господарювання з управління, володіння та використання засобів зв’язку та надання послуг зв’язку.

Стаття 19 Закону встановлює, що інформація про поштові відправлення або повідомлення, що передається способом електрозв’язку, може видаватись підприємством, що надає послуги зв’язку, тільки відправнику, адресату чи їх представникам, а також відповідним державним органам в передбачених законом випадках.

Захист інформації щодо приватного життя і персональних даних встановлюється також законом«Про інформацію, інформатизацію та захист інформації». В своїй природі закон регулює питання захисту персональних даних, та процесів пошуку, збором, передачею, отриманням, зберіганням, накопиченням, розповсюдженням інформації. Стаття 17 закону прямо відносить інформацію про приватне життя фізичної особи та її персональні дані до інформації, розповсюдження якої обмежено. А стаття 18 Закону встановлює, що ніхто не вправі вимагати від фізичної особи представлення інформації про його приватне життя та персональних даних, включаючи свідчення, які складають особисту та сімейну таємницю, таємницю телефонних переговорів, поштових та інших повідомлень, які стосуються стану його здоров’я, або отримувати таку інформацію іншим чином попри волю даної фізичної особи, крім випадків, установлених законодавчими актами Республіки Білоусія.

Що цікаво, також Стаття 18 встановлює, що збирання, обробка, зберігання інформації про приватне життя фізичної особи і персональних даних, а також користування ними здійснюється зі згоди цієї фізичної особи. Статтею закріплюється головний принцип обробки персональних даних – отримання згоди фізичної особи, якої стосуються ці персональні дані.

Стаття 32 встановлює, що суб’єкти інформаційних відносин, що отримали персональні дані з порушеням вимог цього закону чи інших законодавчих актів Республіки Білорусія, не мають права користуватися ними.

Тим не менше, ніде в законі не уточнено, як саме повинно бути отримане погодження від особи, якої стосуються ці персональні дані, для подальшого їх використання.

Ще одним законом вартим нашої уваги є закон Республіки Білорусь «Про інформатизацію»

Стаття 12 втсановлює, що юридичні і фізичні особи, які володіють документованою інформаціє про громадян, отримуючи та використовуючи її, несуть відповідальність за порушення порядку використання цієї інформації.

Стаття 21 Закону визначає, що юридичні і фізичні особи, чиї інформаційні ресурси утримують документовану інформацію про інших фізичних чиюридичних осіб, забов’язані дати можливість особі ознайомитись з матеріалами, які зачіпають їх права і законні інтереси. Фізичні і юридичні особи мають право на:

-          на доступ до документованої інформації про них;

-          на уточнення цієї документованої інформації в цілях забезпечення її повноти і точності;

-          оскаржувати цю документовану інформацію в установленому законом порядку;

-          знати, хто і з якою метою накопичує чи використовує заду коментовану інформацію про них.

Не зважаючи на дві Статті, які приділяють увагу інформаційній приватності,  Закон в цілому не регулює способи збору інформації, їх накопиченням та обробкою, та не передбачає способу забезпечення особою їх інформаційної приватності.

Відповідальність за порушення права на приватність, передбачена в Кримінальному кодексі Республіки Білорусь.

Так Стаття 179 зазначає, що незаконне зібрання чи розповсюдження відомостей про приватне життя, які складають особисту чи сімейну таємницю іншої особи, без її погодження, що спричинило шкоду правам, свободам і законним інтересам потерпілого – карається суспільними роботами, чи штрафом, чи арештом на строк до шести місяців.

Ті самі дії, здійснені з використанням спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації, чи посадовою особою з використанням своїх службових повноважень – карється обмеженням права займати службові посади чи займатися службовою діяльністю, чи обмеженням свободи на строк до трьох років, чи позбавленням свободи на той самий строк.

Статті 203Порушення таємниці переписки, телефонних переговорів, телеграфних чи інших повідомлень. Навмисне незаконне порушення таємниці переписки, телефонних чи інших переговорів, поштових, телеграфних чи інших повідомлень громадян – карається суспільними роботами, або штрафом, чи виправними роботами на строк до одного року, чи арештом на строк до трьох місяців.

Те саме діяння, здійснене з використанням спеціальних технічних засобів, призначених для прихованого отримання інформації, або посадовою особою з використанням своїх службових повноважень карається штрафом, чи позбавленням права займати службові посади чи займатись службовою діяльністю, чи арештом на строк до шести місяців, чи позбавленням свободи на строк до двох років.

Громадянський кодекс Республіки Білорусь

Про приватність особистого життя згадується і в Гражданский кодекс Республики Беларусь

Стаття 151. Життя та здоров’я, достоїнство особи, особиста недоторканість,честь та добре ім’я, ділова репутація, недоторканість приватного життя, особиста і сімейна таємниці, право на вільне пересування, вибору місця перебування і проживання, право на ім’я, право авторства, інші особисті немайнові права та інші нематеріальні блага, що належать громадянину від народження або згідно з актом законодавства, невід’ємні та не делеговані іншим способом. У випадках та порядку, передбаченому законодавством, особисті немайнові права і нематеріальні блага, що належали небіжчику, можуть реалізовуватись та захищатись іншими особами, в тому числі його нащадками.

Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення в Статті 22.13 передбачає, що умисне розголошення комерційної чи іншої охоронюваної законом таємниці без погодження її власника особою, якому така комерційна чи інша таємниця відома у зв’язку з його професійною чи службовою діяльністю, якщо цей прецедент не передбачає кримінальну відповідальність – передбачає накладення штрафу у розмірі від чотирьох до двадцяти базових величин.

 

ІІ  Міжнародні-правові стандарти регулювання права на приватність.

 

Стаття 12 Загальної декларації прав людини:

«Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте й сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

 

Стаття 17 Міжнародного Пакту про громадянські й політичні права проголошується:

«1. Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте й сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію.

2. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань»

 

Стаття 16 Конвенції ООН про права дитини:

1. Жодна   дитина  не  може  бути  об'єктом  свавільного  або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і  сімейне життя,   недоторканність   житла,   таємницю кореспонденції  або незаконного посягання на її честь і гідність.

2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

 

Стаття 16 Конвенції ООН про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх родин:

1. Сторони взаємодіють у сфері залучення трудящих-мігрантів і використання їхньої праці на територіях Сторін.

2. Приймаюча Сторона й Сторона постійного проживання вживають усіх можливих заходів з питань повернення трудящих-мігрантів після закінчення  строку  їхнього   перебування   та   здійснення   ними оплачуваної  трудової  діяльності в приймаючій Стороні,  а також у разі порушення ними міграційного законодавства приймаючої Сторони, зокрема шляхом укладання угод про реадмісію.

3. Сторони   вживають   погоджених   заходів   з   оформлення трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей  документів,  які  містять біометричні  дані,  створення  на  їхній  основі  банків даних про трудящих-мігрантів,   які   виїжджають   зі   Сторони   постійного проживання  та здійснюють трудову діяльність у приймаючій Стороні, а також обміну інформацією про трудових мігрантів.

 

Право  на  повагу  до  приватного  і сімейного життя  визнається  фундаментальним в Статті 8 Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод:

1. Кожен  має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись  у  здійснення цього  права,  за  винятком випадків,  коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному  суспільстві  в інтересах  національної  та  громадської  безпеки  чи економічного добробуту країни,  для запобігання заворушенням чи  злочинам,  для захисту  здоров'я  чи  моралі  або для захисту прав і свобод інших осіб.

 

ІІІ Проблеми з реалізацією права на приватність в Республіці Білорусь.

 

Право на приватність кореспонденції порушується слідчих ізоляторах КДБ Респубіліки Білорусь

У більшості утриманців слідчого ізолятора КДБ існують труднощі щодо листуванням з їхніми родичами.

До прикладу, Дарья Отрощенкова написала своєму чоловікові Александру більше 30 листів. Його утримують в слідчому ізоляторі КДБ з 20 грудня 2010 року. Натомість, від чоловіка за увесь час отримала 2 коротких повідомлення з яких їй стало відомо, що Александр отримав тільки 2 листи з надісланих дружиною. Жінка направила в КДБ скаргу, в якій зазначає про порушення гарантованого законами права на листування. Дарья Отрощенкова буде добиватись поверненню їй усіх листів, які не були доставлені її чоловіку в слідчий ізолятор.

З проблемами в листуванні зіткнулись практично усі родичі арештованих, які мають відношення до справи з масовими арештами 19 січня 2010 року. Багато хто з них за 50 днів отримали лише одну записку від родичів з СІЗО. Зі змісту листів родичі роблять висновок, що основна частина надісланого не доходить до заключних під варту.

Мати Павла Северінца Тетьяна відіслала сину 7 листів, проте жодних підстав вважати що син їх отримав – немає, так як відсутня зворотній зв’язок.

Анастасия Полаженко, ще одна утриманка слідчого ізолятору, в листах батькові стверджує, що до неї не приходять листи, підписані її друзями. Проте, анонімні листи вона отримує.

Інколи листи заарештованих родичам надходять адресатам пошкодженими. Напіврозірваний конверт отримали близькі Александра Класковского. Родичі утриманців відзначають, що часто надходять з рваними кутами чи невідомими позначками.

 

МТБанк розголосив персональні данні клієнтів

В серпні 2011 у мережу інтернет потрапила база даних заявників на отримання кредитів МТБанку. Більше 5000 анкет містили в собі імена, прізвища, адреси, паспортні дані, номери мобільних телефонів заявників, інформацію про транспортні засоби що знаходились у їхній власності, пропозиції по заставі та їхня ринкова вартість. Пізніше, інформація була закрита для широкого загалу, проте, її могли скопіювати всі бажаючі користувачі мережі.

В офіційній заяві керівництва банку йшла мова про те, що відбувся технічний збій на сайті банку. Через це стала доступна інформація з електронних заяв потенційних клієнтів банку. Після цього банк обмежився офіційним публічним вибаченням перед усіма особами, чиї дані були оприлюднені, а також після внутрішнього службового розслідування, притягнув до відповідальності винних працівників.

 

Контроль контенту користувачів інтернету

Відвідуачам інтернет-кафе для користуванням інтернетом потрібно пред’являти паспорти або інший документ, який засвідчує їхню особу. Таким чином відбувається індифікація користувачів інтернету, передбачена указом президента Республіки Білорусь № 60 «Про заходи з вдосконалення використання національного сегменту мережі інтернет».  За відсутності документу у користуванні мережею буде віждмвлено.

Усіх користувачів реєструють в електронній системі. З паспорта чи іншого документу з фотографією переписуються дані (прізвище, ім’я,ім’я по-батькові, номер і тип документа, найменування органу який його видав), які інтернет-оператори забов”язані зберігати протягом 1 року. А правоохоронні органи мають право отримувати у інтерне-операторів інформацію про трафік осіб, які їх цікавлять.

Катки доступу до безпровідних точок інтернету wi-fiпродаються тільки після пред’явлення паспорта чи іншого документа, який посвідчує особу. Номер картки рзом з інформацією про особу вносять в електронну систему, після чого легко індифікувати усі веб-ресурси до яких звертався користувач. 

 

Примусова дактилоскопія

Стаття 7 Закону Республіки Білорусь «Про державну дактилоскопічну реєстрацію» обов’язковій дактилоскопічній реєстрації належать:

-          громадяни, які призиваються чи добровільно витіпують на військову службу в Зброєні Сили Республікі Білорусь, а також ті, хто призивається на альтернативну службу;

-          громадяни, що проходять військову службу в державних органах, в яких передбачена військова служба, інших військах і військових формуваннях Республіки Білорусь;

-          громадяни Республіки Білорусь, о проходять службу чи працюють в органах внутрішніх справ, в професійних аварійно-рятувальних службах, в податкових органах, митних органах, державних інспекціях охорони тваринного і рослинного світу при Президенті Республіки Білорусь, органах фінансових розслідувань КДКК РБ, органах прокуратури;

-          члени екіпажів повітряних, морських і річкових суден Республіки Білорусь;;

-          особи, працюючі на небезпечних промисловихоб’єктах;

-          громадяни, іноземці і особи без громадянства, визнані недієздатними за рішенням суду;

-          громадяни, іноземці і особи без громадянства, підозрювані (звинувачені) у скоєнні злочину або засуджені за скоєння злочину;

-          особи, які перебувають на профілактичних обліках органах внутрішніх справ, особи, по відношенню до яких застосовані примусові міри безпеки і лікування, передбачені УК РБ, а також особи, які здійснили адміністративне правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді адміністративного арешту;

-          громадяни, іноземці і особи без громадянства, що належать депортації чи висилці за межі Республіки Білорусь;

-          громадяни, іноземці і особи без громадянства, які прибули в Республіку Білорусь та звернулись з клопотанням про надання їм статуса біженця чи додаткового захисту в Республіці Білорусь чи прихистку в Республіці Білорусь у відповідності з законодавчими актами Республіки Білорусь, за виключенням неповнолітніх, осіб які не досягнули 14-літнього віку, чи іноземні громадяни та особи без громадянсва, які звернулись за отриманням дозволу на потсійне проживання в Республіці Білорусь, за виключенням неповнолітніх, осіб які не досягнули 14-літнього віку, а також іноземних громадян та осіб без громадянства старше 60-ти років;

-          військовозабов’язані.

 

Якщо особа підпадає під одну з вищеназваних категорій, то така особа забов’язана пройти обов’язкову дактилоскопічну реєстрацію. В основному, обов’язки з проведення такої процедури лежать на органах внутрішніх справ. Згідно п.4 Статті 7 Закону, відмова особи пройти дактилоскопію, тягне за собою правові наслідки: для співробітників силових структур та інших державних органів, перечислених в Законі, вімова від дактилоскопії є підставою для розірвання контракта та звільнення зі служби; для інших осіб пряма відповідальність за не проходження процедури – відсутня. Проте, при окремих обставинах дії таких громадян можуть будти кваліфіковані за Статтею 23.4 Кодекса Республік Білорусь про адміністративні правопорушення «Непідкорення законним розпорядженням чи вимогам посадової особи при виконанні ним службових повноважень», що тягне за собою накладення штрафу в розмірі від двадцяти до п’ятдесяти базових велечин чи адміністративний арешт. В останньому випадку, особи забов’язані пройти дактилоскопію згідно Закону, а у разі відмови, працівники внутрішніх справ згідно Статті 28 Закону Республікі Білорусь «Про органи внутрішніх справ» мають підстави застосувати спеціальні засоби для припинення непокори чи протидії законним вимогам працівників органів внутрішніх справ.

За ухилення від дактилоскопії в місті Бобруйськ до управління внутрішніх справ був доставлений Вячеслав Шелег. Його було оголошено в розшук Кіровським районним управлінням саме через не проходження процедури. При цьому, Вячеслав Шелега заявив що впреше про це чує, і жодних повісток із запрошеням пройти дактилоскопію раніше не отримвав. До цього, працівники правоохоронних органів заявили йому що таких випадків в країні тисячі, і швидше за все, в майбутньому він не зможе виїхати за межі Республікі Білорусь.

 

Оприлюднення державними газетами приватної переписки

14 січня 2011 року газетою «Советская Белорусь» було опубліковано матеріал під назвою «За лаштунками одної змови». В статті газета оприлюднила фрагмент електронної переписки в мережі SkypeАлеся Беляцкого с невідомим на ім’я Марек, координатором польського фонду "Свобода і демократія", який був перехоплений КДБ. В ньому йде мова про розприділення грошових ресурсів. Пізніше цю розмову опублікували всі державні республіканські газети.

Алесь Беляцкій заявив, що цієї розмови не було, а оприлюднений її фрагмент є фальшивкою. При цьому відзначив, що дійсно має добрі стосунки з фондом. В ході судового дослідження, факти що б могли підтвердити цю розмову суду надані не були. Натомість, прокуратурою було оприлюдненіпоцесуальні документи у справі Алеся Беляцкого, з яких стало відомо, що для того аби викрити правозахисника у злочинах, була сформована слідча група яка складалась із чотирьох співробітників ДФР КГК. 

 

В КДБ наявна інформація про місця перебування користувачів мобільних телефонів

Абонентів мобільних операторів Velcom, МТС и Life викликають на допит в міліцію. Мета виклику - дізнатись, що вони робили ввечері 19 грудня 2010 року на площах Октябрьській та Незалежності. Сигнали їх мобільних телефонів були запеленговані в цих місцях, де на той час відбувались акції протесту. Виклики до відділків здійснюють через вручення повістки, дзвонять на мобільні та домашні номери.

Ті хто погодився прийти в до відділку міліції, проходить допит без протоколу. Також, вони проходять процедуру дактилоскопії та фільмуються в різних ракурсах. Серед найпоширеніших запитань, які цікавлять міліціонерів: чи викрикувала особа якісь лозунги, чи бачили хто бив шибки в Будинку уряду.

Мобільні оператори стверджують, що не надавали правоохоронним органам інформацію про абонентів. При цьому додають, що міліціонери мають відповідне технічне обладнання, щоб пеленгувати користувачів в конкретних місцях власними силами. Для відслідковування достатньо відкрити кримінальну справу відносно особи.

Проте, зважаючи на спосіб викликів осіб до відділків та характер розмови, можна зробити висновки, що пеленгування осіб відбувалось за відсутності будь-яких дозвільних документів.

 

ІVРекомендації щодо покращення стану забезпечення права на приватність.

 

Якщо виходити з вищенаведеної інформації, можна зробити висновок що в Республіці Білорусь право на приватність закріплено в законодавстві, проте його якісний рівень бажає кращого, адже в цілому закони закріплюють базові механізми захисту залишаючи ніші для порушення цього права на практиці, чому яскравим підтвердженням є факти які ми виклали в нашій доповіді. Таким чином питання чи спроможна сьогодні Республіка Білорусь захищати недоторканість приватної сфери особи – залишається відкритим.

До того ж, практично відсутня судова практика, яка б вдало захищала право на приватність осіб, та карала тих хто його порушує. В такому разі практично не ведеться робота над вдосконаленням законодавства в цій сфері, та підсиленням його підзаконними актами.

Тому на мою думку, перш за все потрібно працювати над розвитком законодавства Республіки Білорусь, залучаючи експертів як в середині країни так і ззовні, вивчаючи законодавчу та судову практику країн, які вважаються передовими в світовій практиці по захисту права на приватність. Адже існування законодавства в сучасному сані дає вагомі підстави для його системного грубого порушення.

Потрібно законодавчо урегулювати порядок відмови в пред’явленні персональної інформації, а надто її примусової фіксації.

Так само потрібно чітко визначити порядок збору, обробки і передачі персональних даних. Підвищити гласність цих процесів, з конкретизацією цілей збору персональної інформації, якими і обмежити ї використання.

Важливо обмежити об’єм збору персональних даних, та розосередити їх в кілька взаємовиклчаючихбаз, для підвищення їхньої безпеки.

Потрібно суттєво підвищити рівень безпеки баз персональних даних, та посилити відповідальність за їх незаконне розповсюдження, зберігання та використання. При цьому, інформація повинна бути відкрита в повному об’ємі для осіб, безпосередньо яких вона стосується.

Потрібно на законодавчому рівні закріпити окремий профільний закон, який би чітко розділив зміст та механізми доступу до інформації та захист персональної інформації.